Злам 80-х та 90-х — час розквіту підпільної альтернативної культури, яка все менше звертала увагу на останні хрипи окупаційного радянського режиму. Розвал Союзу не став сюрпризом для тодішньої молоді. Патлаті й нахабні «неформали», яких так ненавиділа компартія, були вільними в душі — і здобуття Україною незалежності лише підтвердило цю внутрішню свободу.
«Неформалам» доводилось так чи інакше домовлятися з комсомольцями, щоб ті їх «кришували». Звісно, проголошення «пєрєстройки» і «гласності» в СРСР дещо послабило тиск режиму, але варто розуміти, що для України це послаблення було досить умовним. Крилата фраза тих часів: «Коли в Москві стрижуть нігті, в Києві рубають пальці»; мешканцям імперського центру було дозволено набагато більше, ніж українцям та іншим «недолюдям» з периферії.
Вигнанці й аутсайдери гуртувалися довкола мистецтва; в тоталітарній державі, де політики не існувало, «альтернативні» мистецькі практики самі по собі ставали політичними.
Однак тріщини у радянському режимі ставали все помітнішими, і з цих тріщин лилося все більше світла. Крім загальновідомої «Червоної рути» у Чернівцях (1989), відбувалася низка менш масштабних і помітних, але дуже знакових подій. Наприклад, концерт американського інді-гурту Sonic Youth у Києві (1989) відвідало не дуже багато людей, але всі вони запам’ятали цей виступ як переломний момент у житті (ну або просто втекли, нажахані).
Ставало зрозуміло: свобода — це спільна справа. Але боротьба за неї насправді тільки починалася.
Музична індустрія 90-х була жорстоким хаосом — власне, як і все навкруги. Правил не існувало — що означало безмежні можливості й безмежні ризики. Деякі артисти, які ще вчора виступали в підвалах, заскочили в новонароджений український шоу-бізнес і стали зірками. Інші так і залишилися в підпіллі.
По нішевих виданнях сьогодні ми можемо відтворювати незалежну (а значить, тіньову) історію української музики. Польський лейбл КоКа, легенда касетного видання, розшукував перлини з кінця 1980-х, щоби впроваджувати європейську авангардну лінію в українській поп-культурі впродовж 1990-х.
Деякі артисти йшли ще радикальнішим шляхом і записували та «видавали» музику просто вдома: такі диски й касети поширювалися серед друзів або осідали в сімейних архівах.
У 2000-ні з’являються «Mixer», «Екстрім», «Молоко» — видання умовно глянцеві, але достатньо сміливі, щоб писати і про некомерційну музику. Нове покоління музичних журналів має вбудовуватися у стихійно сформований вільний український ринок, що автоматично означало підлаштування під ландшафт російського.
Всі процеси відбувалися на фоні безперервних економічних проблем.
Оговтавшись після часткового розвалу своєї імперії, росіяни відновили культурну експансію і почали завалювати українську музичну індустрію російськими рублями і російськими смислами.
Тліючий російсько-український конфлікт, який де-не-де оприявнювався за доби ранньої незалежності, тепер вийшов назовні — у воєнні дії. Паралельно сталася й революція свідомості: навіть ті, хто не брав активну участь у Євромайдані, навчилися, й досі вчаться, суспільній відповідальності. На зміну ходінню по колу 1990-2000-х прийшов впевнений рух назовні.
У постмайданівському та постінтернетному українському суспільстві музичні спільноти стають усе більш горизонтальними та мережевими.
Музика на фізичних носіях, концерти й вечірки перетворюються на «додану цінність» — видимі на поверхні сплески активності, коріння якої слід шукати у глибині вебу.
«Викривлювати ланцюги» світоустрою — метафора прямої політичної дії. Те, що раніше практикувалося лише диваками та аутсайдерами, стає нормою, а часто й громадянським обов’язком.
Віртуальні концерти під час пандемії: Застосування технологій для проведення віртуальних концертів стало важливою тенденцією в умовах пандемії COVID-19, розширюючи можливості взаємодії артистів із широкою аудиторією.
Верхновна Рада прийняла Закон (проект № 7273-д), яким заборонила російську музику в українських медіа та громадському просторі, це відкриває ще більше простору для створення та просування українського контенту.
У 2022 році Україна стає жертвою збройного нападу росії та відчайдушно протистоїть ворогу, обороняючи власну свободу, життя і культуру. Серед воїнів бачимо чимало діячів української сцени, їм довелося змінити гітари на зброю, щоб відвоювати у нападників своє гідне життя на вільній землі.
