Виставка

Концептуальні ядра першої зали — спільноти рок-клубів або подібних угрупувань, які водночас повторюють сталі радянські структури й висміюють їх. Культурне життя СРСР було максимально централізованим: навіть відносно незалежні музичні ініціативи групувалися у великих місцях. Це вплинуло на експозицію першої зали, у якій представлені неконформні спільноти 3-х великих місць: Києва, Харкова та Львова. Цікавим явищем київської сцени був анти-рок-клуб “Рок-Артіль”: угрупування аутсайдерів, які не вписувалися в умовності важких жанрів. “Рок-Артіль” включає три знакові гурти: Колезький асесор, Раббота Хо і Воплі Відоплясова.

У Харкові з початку 1990-х функціонував театр та така собі продюсерська агенція в обличчі “Нової сцени”, артистичного утворення під керівництвом Сергія М’ясоєдова. З “Нової сцени” вийшли гурти Kazma Kazma, Foa Hoka, Товарищ. У Львові відбувся фестиваль “ВиВих” (1990, 1992), котрий кросжанрово, мультидисциплінарно й винахідливо висміював радянську культурну повістку. У сусідньому Червонограді режисер Володимир Зайковський знімає музичні відео в дусі американського авангарду й формує український кліпмейкерський почерк прийдешньої доби незалежності.

Друга зала — намагання схопити неохопне: час без правил і установок, вільний ринок 1990-х і фінансові кризи 2000-х. З одного боку — масово з’являються касетні, а за ними й дискові, лейбли, які видають найобскурнішу українську музику. З іншого — російський культурний продукт стрімко завойовує ринок, а український індепендент лишається заняттям диваків та ідеалістів. Деякі експонати перетинаються з першою залою: прикладом, колекція касет польського діаспорального лейбла KoKa Records є продовженням культурної роботи Влодека Наконечного і Лариси Шост, які починали з видання фензіну “Відрижка”.

Залу можна умовно поділити на кілька нерівних за обсягом секцій: лейбли та спільноти, аутсайдери, медіа. Крім КоКі маємо ще декілька касетних лейблів, які були створені для дистрибуції некомерційної музики: Quasi Pop, SKP Records, Nexsound, Kvitnu, Prick та блекметалеві Oriana і Death Dance Production. Деякі з них поступово сформували навколо себе невеличкі спільноти завдяки букінгу, концертній та фестивальній діяльності тощо. Сьогоднішні архівісти дізнаються про все більше випадків музикантів, які існували окремо від не тільки мейнстримної, але й незалежної сцен, і займалися музичною практикою у власних квартирах (Олександр Юрченко, Їжак, Юрій Зморович). Це також час друкованих музичних медіа і телепередач — мало які з них затримуються надовго, але поштовх до їхнього створення не вщухає.

Об’єкти дослідження третьої зали — масовість спільнот у рейвах кінця 2010-х, горизонтальна дія та низові практики, а також всепроникний вплив вебу 2.0. У порівнянні з попередніми кімнатами експонати тут  відібрані економно — адже вони є лише краплями у морі незалежного музичного ренесансу, що відбувається після 2014 року паралельно до росту самосвідомості українського громадянського суспільства.

Диптих фільмів Яреми Малащука і Романа Хімея “Присвячується молоді всього світу” II і III досліджує рейв СХЕМА. СХЕМУ було започатковано київським ді-джеєм Славою Лепшеєвим у 2014 році. Вечірки на сотню людей на гаражах та під київськими мостами переросли у найбільший рейв країни й надихнули промоутерів з інших міст, а їхня демократичність відсилала до епохи канонічних європейських рейвів напередодні інтеграції у велику індустрію. За нову перформативність відповідає костюм Сейри, вокалістки постблек-метал гурту pušča, зроблений з чорного пластику, чавуну, гілок і волосся та відтворений для експозиції. Мультимедійний митець Ereh Saw представив свої circuit-bending роботи “Цикади” та “Сетап”, з якими відвідувачі можуть взаємодіяти.